Легенди Львова |

Одного разу звернувся до нашого раббі хасид.
– Ай раббі, яке в мене горе! Маю глухоніму доньку, водив її до всіх лікарів Галичини – ніхто не поміг. Вся надія на вас, раббі!
І раббі обіцяв, що вилікує її. Він зодяг свого ковпака, розгорнув Тору, вдарив тричі костуром по землі і гукнув таким голосом, що, здавалося, не тільки німа дівчина промовить, а й каміння почне співати:
– Саро, донько Леї, наказую тобі – говори!
А та мовчить.
– Саро, донько Леї, говори!
Мовчить хороба.
Коли ж він і втретє прокричав з таким самим успіхом, а та впертюха ані пари з уст, наш раббі – аби жив довго! – не на жарт розгнівався.
– Ага! То ти так! Ну, коли ти така вперта віслючка, то аби до самої смерти ані звуку не злетіло з твоїх вуст!
І що ви собі гадаєте? Сталося чудо: та дівчина по сьогоднішній день німа і глуха!